ГУМАНІСТИЧНА ПЕДАГОГІКА В РЕАЛІЯХ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Чим суворіші будуть заборони й покарання,

тим більше процвітатиме... зло.

В.О. Сухомлинський.

Двадцяте сторіччя окреслило глобальну проблему у світовій суспільній свідомості, де гуманізм виступає основним принципом і критерієм суспільного прогресу. Визнання світовою суспільною думкою пріоритетності принципу гуманізму у життєдіяльності суспільства відбулося тоді, коли суспільство вступило в моральну і, пов'язану з нею, екологічну кризу. Ця криза була викликана постійно прогресуючою ізоляцією людей один від одного, від природи та істинних людських цінностей. Виявився небезпечний для долі цивілізації розрив між технічною могутністю людини, як наслідком науково-технічного прогресу, і рівнем її соціальної свідомості та моралі. Прийнята суспільством філософія і практика споживання і насильства, технокритичного світогляду почала розглядати людину не як особистість з її унікальними рисами, а як засіб науково-технічного прогресу.

Проте реалізація принципу гуманізму в освіті неможлива без використання в практиці роботи з дітьми методів гуманістичної педагогіки, яка і досі для більшості педагогів лишається альтернативною. Існуюча нині в Україні система освіти є авторитарною і проголошення нових цінностей і орієнтирів не робить її інакшою. Настав час від проголошення ідей та концепцій переходити до конкретних дій і не в окремо взятій школі, а в системі в цілому.

Наше життя жорстоке. Ось уже тривалий час ми з тривогою спостерігаємо деградацію моральності в нашому суспільстві. Особливо це стосується ще маленьких, але вже людей, особистостей. І якщо ми, дорослі, вчасно не подамо їм руку допомоги, у них так і залишиться на все життя стереотип емоційного реагування на певні життєві ситуації, засновані тільки на роздратованості, брутальності, егоїзмі.

Людство з тисячоліття в тисячоліття повторює одну й ту ж помилку, а тепер до неї приєдналися і ми: вважаємо дитину нерозумною й намагаємося силою зробити її розумною; вважаємо її злою, непокірною і силою прагнемо її підкорити; сприймаємо її як «порожню посудину», яка не бажає наповнюватися чимось хорошим, правильним, і заради неї ж самої намагаємось її силоміць наповнити. Помилка у нашому нерозумінні того, що духовна і природна сутність дитини не терпить жодного насильства, якими б важливими намірами не було воно виправдане.

І виховання, якому треба бути найпрекраснішим, найбожественішим життєвим процесом на Землі, стає неживим, потворним, перетворюється на катування і для Дитини, і для нас.

Тож чому ми помиляємося у вихованні дітей?

Щоб вони нас зрозуміли, теж існує закон, установлений природою. Ось і як не кричи на дитину, щоб вона вислухала твої настанови, – нічого не буде: не буде зв’язку тому, що переплутали порядок установлення духовної спільності.

Пануюча раніше й деінде зараз авторитарна педагогіка є педагогікою бідності й обмеженості нашої свідомості. Як її розширити – нам указують класики світової педагогіки.

Педагогіка джунглів

(приклад Ш.Амонашвілі)

Ішов мудрець через село на схід. Його оточили люди.

- Скажи, ми правильно виховуємо своїх дітей?

Тоді він відповів:

- Послухайте притчу.

Цар джунглів Великий Лев оголосив конкурс на кращий підручник з виховання дітей, щоб замінити ним старий. Відразу прибігли конкурсанти. Цар їм сказав:

- Мені треба, щоб ви розповіли про основну ідею, основні цілі й методи виховання, які ви пропонуєте у ваших підручниках.

Першим виступив Осел. Він кинув свій підручник під ноги Царю й упевнено сказав:

- Головна ідея – мовчки тягти свій вантаж для Повелителя, але вперто стояти на своєму, навіть якщо потрапиш йому в пащу. Мета виховання – впертість, методи – ослині крики, різки, випробування на витривалість, багаторазове, до отупіння, повторення.

Зробила крок уперед Мавпа, з вихваленням і кривляючись, кинула свій підручник під ноги Царю і сказала

- Основна мета підручника – сміши свого Повелителя, щоб він забув, які наміри в нього були стосовно тебе. Мета виховання особистості маленької мавпочки – майстерне кривляння, методи – кривляння, підказки, зубріння.

Виступила Лисиця. Жбурнула підручник, і зображаючи наївність, заспівала:

- Ідея мого підручника – хитрість і лихоманство, щоб завжди виходити сухим із води, присвоюй чуже й лев’ячу частину віддавай своєму Повелителю і завжди до нього підлабузнюйся. Мета виховання лисеняти – придурювання, обдурювання, тести, екзамени, перевірки.

Вибіг Козел. Його підручник був написаний на листках дикого винограду. Він стряхнув їх із рогів і промекав:

- Живи як прийдеться, і ні про що не шкодуй. Навіть, якщо потрапиш до пащі свого повелителя. Мета виховання – легковажність, методи – мекання, бодання, технології дурниць.

Цар джунглів уважно вислухав усіх і засумував. Потім оголосив:

- Залишаю старий підручник з виховання, написаний Людиною, бо в ньому краще, ніж у ваших, узагальнюються всі педагогічні ідеї джунглів.

Мудрець замовк.

Люди обміркували притчу і жахнулися: у педагогіці джунглів вони впізнали свій досвід з виховання дітей.

Ми повинні виховувати не звірят із джунглів звірячими методами, а гідну людину. І якщо ми так вирішили, то наш виховний процес теж повинен бути гідним.

Таке виховання називається гуманно-особистісним підходом, у більш широкому значенні – гуманістичною педагогікою.

Саме зараз необхідно говорити про гуманістичну педагогіку. Гуманізм – за визначенням – людяність. Це не просто доброта, чуйність, милосердя. Вчитель тут має проявити волю і сміливість.

Більшість педагогів відштовхують дитину від себе. В кожного вчителя живе бажання володарювати. Як це подолати?

Треба удосконалювати не програму, а вчителя. Сучасному поколінню дітей потрібні сучасні вчителі. Сучасні не за традиціями моди та зовнішністю, а люди з новим мисленням, свідомістю, які зможуть зрозуміти та прийняти дітей. Ми повинні розширити нашу свідомість, наше уявлення про дитину, про її виховання, бо діти – це наше майбутнє, наша мрія, наша мета.

Людиною, яка в радянський період розвитку суспільства підійшла до розуміння необхідності іншого підході до дитини, іншої педагогічної основи побудови навчально-виховного процесу був грузинський педагог Шалва Олександрович Амонашвілі. Його твори "Здрастуйте, діти!", "Як живете, діти?" та "Єдність цілі" стали настільними для багатьох педагогів у 80-х роках минулого століття. Їх приваблювала система виховання і навчання Амонашвілі - "педагогіка цілісного життя дітей і дорослих", що будувалась на засадах гуманності і віри в дитину, на основі виховання творчістю і співробітництва педагогів з дітьми.

Згідно його концепції, завдання закладів освіти - спираючись на всю повноту дитячого життя, надати йому культурних форм саморозвитку, перетворити заняття в "уроки щастя життя", пізнання, спілкування, дорослішання. Амонашвілі запропонував увазі педагогів організацію такого дитячого життя, яке допомагає дорослому спрямувати енергію дитини на продуктивні заняття.

Відповідаючи на питання про зміст поняття "гуманна педагогіка", сам Ш. Амонашвілі сказав: "Ця педагогіка сприймає дитину такою, як вона є, погоджується з її природою. Вона бачить у дитині її безмежність, усвідомлює її космічність і веде, готує її до служіння людству протягом усього життя. Вона затверджує особистість в дитині шляхом виявлення її свобідної волі й будує педагогічні системи, процесуальність яких визначає любов учителя, оптимізм, високодуховна моральність. Вона заохочує педагогічну творчість і закликає до педагогічного мистецтва. Гуманне педагогічне мислення прагне осягнути неосяжне і в цьому сила освітніх систем і процесів, народжених в його надрах" [1].

За часів панування авторитарної держави, в нашій країні значна частина педагогів вважала гуманізм синонімом безперервного потакання, вседозволеності й безконтрольності. Шалва Олександрович своєю діяльністю і публіцистичними та науковими працями показав: гуманна педагогіка є педагогікою дисципліни, в якій любов до дитини ніякою мірою не може їй зашкодити.

Гуманна педагогіка закликає до пробудження серця, розвитку інтуїції, приділяє увагу творчості, фантазії, вільному самостійному мисленню. Мета Гуманної педагогіки проста і велична - виховання Благородної Людини, високодуховної, культурної, етичної, яка прагне до вдосконалення, розширеного пізнання, яка ставить перед собою завдання принести якомога більше користі оточуючим та спрямовує свій талант на служіння загальному благу, служіння людству.

В концепції гуманної педагогіки Ш.О. Амонашвілі базовим положенням є взаємодія - взаємодопомога та взаємопідтримка вчителів і дітей, батьків і дітей, батьків і вчителів, дітей між собою, що приводить до формування здатності радіти успіхам інших. Тим самим відкидається принцип конкуренції, що, до речі, суперечить принципам навчання за Болонською системою, яка базується на вихованні принципу конкурентоспроможності та націленості дитини лише на власний успіх.

Якою ж є сучасна система освіта і що змінилося в ній з часу проголошення Україною своєї незалежності?

Зміст освіти регламентується стандартами, які знаходять своє відображення у навчальних програмах вищих навчальних закладів, професійної і середньої школи, навіть у програмах навчання і виховання дітей в дошкільних закладах. Готуючи у педагогічних закладах освіти нове покоління вихователів і вчителів, педагоги закріплюють у їхній свідомості положення про те, що в такому-то віці дитина повинна знати те, в такому-то віці - інше. З дитячого садка і до вищого навчального закладу підростаюча особистість весь час щось комусь повинна.

Якщо ж говорити про гуманізацію навчального простору, то напевно треба зняти з повсякденного ужитку термін "повинна", або докорінним чином переглянути його. Дитина нікому й нічого не винна. Ми, педагоги, маємо запропонувати їй спектр інформації і обсяг знань, а дитина може лише вибрати з нього те, що відповідає її природі, її нахилам, її інтересам, її можливостям. Як будуть засвоєні знання залежить від педагога, його педагогічного мислення, майстерності, організованості, оптимізму та любові до дитини.

Педагогічне мислення, стверджує Ш.Амонашвілі, сьогодні є скутим матеріалістичною тривимірністю, звідси й авторитарна педагогічна практика, що губить освітній простір. Звільнити свідомість від цих кайданів, розширити її прийняттям четвертого, найбільш піднесеного виміру, що називається духовністю, і є завданням гуманної педагогіки.

Адже Людина, насамперед, є духовним створінням, про що ми чомусь боїмося говорити, і кожен із нас, педагогів, повинен визнати себе таким. Тільки в цьому випадку стає можливим розширення педагогічної свідомості і формування гуманістичного педагогічного мислення. Якщо ми дивимося на світ духовним зором, то більше й глибше осягаємо його матеріальну суть і прагнемо до її одухотворення. Якщо ж дивимося на світ тільки через призму матеріалістичного погляду, то починаємо шукати в ньому більше особисту вигоду, ніж загальне добро.

Відповідальність педагога перед суспільством надзвичайно велика. Місія педагога в суспільстві - священна. Для її реалізації необхідна щирість у поєднанні з любов'ю, знаннями та силою. І щирість сьогоднішнього сприйняття освітнього простору змушує сказати: не від дітей слід вимагати засвоєння норм і правил поведінки, певної суми знань, умінь та навичок. Вимагати слід від себе - освітленого погляду на свою роботу, педагогічної компетентності і майстерності, поваги до особистості.

Професія педагога, окрім цього, вимагає постійного самовдосконалення особистості вчителя. При всьому розмаїтті методів навчання й виховання особистість педагога була і залишається його головним інструментом. Якщо ж говорити, про педагогічну діяльність в цілому, то для її здійснення необхідні наступні складові: освітній простір, зміст навчання, інструментарій і суб'єкт навчально-виховного процесу. На сьогоднішній день найбільш досконалим з усіх є останній, тобто дитина. Всі інші потребують вдосконалення.

Гуманна педагогіка не відразу дасть результат, але необхідно вірити. Хто вірить, тому приходять ідеї, творчість, натхнення… Наше терпіння, турбота, оптимізм, віра створять з дитини Людину. У справжніх вчителів посмішки, світлі обличчя.

Є три заповіді сутності гуманної педагогіки:

- вірити в дитину, її безмежність…

- вірити в себе, в свою вчительську іскру, «я вчитель від Бога».

- вірити у велику силу гуманної педагогіки.

Наш виховний процес буде гуманним, якщо ми:

а) оточимо дитину створеними нами образами добра, любові, краси, щирості, відданості, справедливості, поваги, співпереживання…

б) спрямуємо її погляд на свій власний духовний світ і допоможемо знайти й осягнути свій шлях, свою місію, свої призначення, своє багатство духу, яке треба буде проявити;

в) розбудимо в ній почуття, через які проявляються та стверджуються гідні переживання й учинки;

г) розвиватимемо добромислення та прекрасне мислення, добромовлення та відповідальність за свої думки і своє слово;

д) навчимо жити духовним життям у своєму внутрішньому світі – мислити, бажати, уявляти себе героєм і здійснювати гідні вчинки, мріяти, молитися, спілкуватися;

е) розвиватимемо волю, сміливість, самотність, будемо стверджувати в ній щирість, бажання казати правду, бути уважними до думок інших;

ж) допоможемо осягнути зміст поняття «совість» і жити по совісті;

з) збуджуватимемо і розвиватимемо пізнавальну пристрасть, любов до труднощів у пізнанні, інтерес до знань, пізнавальну активність…

Увесь цей зміст може поміститися у двох поняттях: серце і розум. Виховання гідності є проблемою облагороджування серця й розуму Дитини.

Наш виховний процес стане гуманним, якщо ми:

а) будемо будувати стосунки з дитиною відповідно до її природи та сутності;

б) приймемо її такою, якою вона є;

в) будемо шукати шляхи дружби та співробітництва, шляхи духовної спільності з нею;

г) матимемо розуміння і терпіння;

д) у випадку порушення Дитиною норм поведінки й умовності, навчимося створювати такі духовно-моральні ситуації, які викличуть у неї переживання й почуття розкаяння, вибачення, самопокарання.

Крики, роздратування, гнів, приниження, насильство, й подібні їм дії руйнують гуманний педагогічний процес, вони нас не гідні.

Наш виховний процес буде гуманним, якщо ми зрозуміємо що:

а) зміст нашої любові до дитини не тільки в тому, що ми не можемо інакше, а й у тому, щоб вона відповіла турботливою любов’ю до нас і до інших;

б) зміст турботи про дитину не тільки в тому, щоб захистити її від руйнуючого впливу середовища, а в тому, щоб наша турбота перетворилася у її душі на турботу про нас, оточуючих;

в) наша доброта перетвориться на її доброту у стосунках до нас;

г) зміст наших справ не тільки в тому, що ми живемо й удосконалюємося, а й у тому, щоб дитина прийняла їх як норму для своїх життєвих діянь.

Наш виховний процес буде гуманний і звернений до особистості Дитини, якщо ми самі спрямовані до духовного гуманізму, тому що ми творці цього процесу. Він буде таким, якими ми є самі.

Виховання гуманізму і людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя.

Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без любові та поваги до учнів розмови про гуманність і людяність безпідставні.

Сучасна школа – це простір життя дитини. Тут вона не готується до життя, а повноцінно живе і саме тому не дитину треба пристосовувати до системи освіти, а школу до неї.

Розвиток сучасної системи освіти потребує від педагогічної науки і практики добору ліпшого з традиційного, розроблення і впровадження нових методів навчання та виховання дітей.

Сьогоднішня психолого-педагогічна наука вважає, що нове в педагогіці – це не лише ідеї, підходи, методи, технології, котрі ще не використовували, а й той комплекс елементів або окремі елементи педагогічного процесу, які дають змогу ефективно вирішувати завдання розвитку і саморозвитку творчої особистості.

Ми повинні дуже чутливо відноситися до кожної дитини, якою б вона не була. Якими у дитинстві були Христос, Ейнштейн, Аристотель… Ми не знаємо у якому класі і у якого вчителя вони будуть. Треба виховувати кожну дитину так, ніби вони Христос, Діва Марія чи Мати Тереза.

Як правило, неповага до особистості учня породжує опір та незадоволення з його боку.

Я вважаю, що на сучасному етапі відчувається потреба в новому типі стосунків між вчителем та учнем, в основі яких лежали б не підлеглість і покора, а співпраця, відкритість і довіра. Лише за такої постановки питання школа зможе забезпечити початковий етап становлення особистості.

Література

Шалва Александрович Амонашвили [електронний ресурс] // Проект "Сердцеведение".- Режим доступу: http://serdcevedenie.narod.ru/pedagog/amon.htm.- Заголовок з екрана.

Амонашвілі Ш. О. Школа життя / Ш. О. Амонашвілі [пер. з рос.] - Хмельницький: Подільський культурно-просвітницький центр ім. М.К. Реріха, 2002. - 170 с.

Амонашвили Ш. А. Педагогическая симфония / Ш. А. Амонашвили. - М. : МЦР, 2002. - 672 с.

Амонашвили Ш. А. Образ и образование / Ш. А. Амонашвили // Три ключа. Педагогический вестник. — М. : Изд. дом Шалвы Амонашвили, 2001. — Вып. 5. - 124 с.

Вайнцвайг П. Десять заповедей творческой личности / П. Вайнцвайг [пер. с англ.]. - М.: Прогресс, 1990. - 192 с.